Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Статистика

СЕГМЕНТАРНИЙ МАСАЖ

 

Оскільки людський організм - складна багатофункціональна система, то захворювання якого-небудь органа може привести до порушення в діяльності всього організму. Це підтверджується тим, що рефлекторні зміни, викликані тим або іншому патологічному процесу, виникають у різних тканинах тіла. Сегментарно-рефлекторний масаж саме й призначений для того, щоб усунути ці рефлекторні зміни. У процесі даного виду масажу болючі відчуття можуть проектуватися на вилучені від хворого органа ділянки тіла, які й називаються сегментами. У сегментах може спостерігатися підвищена хворобливість, чутливість або, навпаки, втрата болючої чутливості тканин. 

            Тому що сегментарний масаж відновлює нормальний стан організму, його можна вважати різновидом лікувального масажу.

            У процесі розвитку кожний сегмент тіла здобуває відповідний спинномозковий нерв. Таким чином, кожний спинномозковий нерв пов'язаний з тим або іншою ділянкою шкіри.

 Сегментами називаються ділянки шкіри у вигляді смуг, що охоплюють тіло від середньої лінії попереду до середньої лінії позаду (мал. 6 а, б).

 Розрізняють наступні сегменти спинного мозку:

* 8 шийних (З 1-З8.);

 * 12 грудних (D 1-D12);

* 5 поперекових (L 1-L5);

 * 5 крижових (S 1-S5).

В XІ в. англієць Гед і росіянин клініцист Г. А. Захар'їн звернули увагу на те, що захворювання якого-небудь внутрішнього органа викликає підвищення чутливості на окремих ділянках шкіри. Згодом ці ділянки стали називатися зонами Захар'їна- Геда. Крім підвищеної чутливості в цих зонах може спостерігатися напруга й підвищена хворобливість м'язів.

 Експериментальні дослідження показали, що ознаками захворювання внутрішніх органів поряд з підвищеною чутливістю можуть бути й ледве дмуть:(

 - смуги розтягання шкіри в області хребта при запальному процесі в хребті;

 - ті же смуги в сполученні з випаданням волосся при туберкульозі легенів;

 - однобічна пітливість при запалень легенів;

 - підвищена температура на хворій стороні при плевриті й ін.

 Виявлення рефлекторних змін

 Приводимо найпростіші виявлення рефлекторних змін на шкірі, викликані патологічними процесами у внутрішніх органах:

 1. Провести тупим кінцем голки по поверхні шкіри, (дотик повинне бути легенею, без натиску). У зоні підвищеної хворобливості дотик буде відчуватися як гостре й колюче.

 2. Гострим кінцем голки злегка торкнутися поверхні шкіри. У зоні гіпералгезї дотик викличе болючі відчуття.

 3. Пощекотати хворого. У зонах гіпералгезї лоскіт відчуватися не буде.

 4. Більшим і вказівним пальцями злегка стиснути й відтягнути ділянка шкіри. У зонах гіпералгезї буде відчуватися тупа, що давить або гострий біль.

 5. Виміряти температуру. При гіпералгезї вона звичайно підвищена.

 Крім того, захворювання внутрішніх органів можна виявити:

 - при ретельному огляді шкірних покривів (на шкірі можуть бути вдавлення, грубі й м'які набрякання);

 - за допомогою вимірів, зроблених еластомером;

 - методом крапкової перкусії.

 При крапковій перкусії визначається різниця в напрузі сполучної тканини. Здійснюється вона серією коротких легких ударів долонною поверхнею одного пальця по шкірі.

 Для виявлення поверхневих рефлекторних змін у сполучній тканині можна користуватися такими способами:

 1. Покласти долоню зі злегка зігнутими пальцями на поверхню шкіри й злегка надавити, іншою рукою допомагаючи й просуваючи вперед, що прощупує руку. Здорова шкіра легко піддається вдавленню, а при рефлекторних змінах опір шкіри підвищується й вдавлення майже непомітно.

 2. Зібрати невелика ділянка шкіри в складку й натягнути його перпендикулярно осі тіла. Здорова шкіра добре розтягується, а при рефлекторних змінах буде відчуватися неприємне почуття різкого тиску.

 3. Злегка надавити на шкіру кінчиками 3 і 4 пальців, розташованих під кутом 40- 60 градусів до її поверхні. Потім повільно пересунути ділянка шкіри знизу нагору. По здоровій шкірі пальці сковзають легко, що утворилася шкірна складка явно виражена, і шкіра зрушується вузькою смугою. Якщо опір сполучної тканини підвищено, рух пальців буде утруднено, шкірна складка виражена слабко, шкіра зрушиться широкою смугою ( 7-8 см).

 Рефлекторні зміни в м'язах приводять до підвищеної хворобливості, обмеженому або розповсюдженому гіпертонусу, миогелозам. Визначити їх можна такими способами:

 1. Більшим і вказівним пальцями затиснути невелика ділянка м'яза так, щоб вийшла складка. Потім, залишаючи великий палець нерухливим, перемістити тканина вказівним пальцем. При гіпералгезї буде відчуватися тупий біль, що давить, перехідна в різку й колючу.

 2. Сильно надавити зігнутими пальцями на м'яз. При наявності рефлекторних змін у м'язовій тканині буде відчуватися опір, що збільшується з посиленням тиску на м'яз.

 3. Торкнутися шкіри вертикально поставленими пальцями й зробити ними кругові рухи. Цей прийом допомагає визначити ділянки шкіри з більше вираженим опором, чим навколишні тканини. Якщо при цьому хворій буде відчувати різкий біль, то це говорить про обмежений гилертонус.

 4. Покласти всі пальці, крім великого, поперек м'язових волокон і з легким натисканням переміщати їх по площині. Більше щільні ділянки, чим ділянки м'язів з гіпертонусом (міогелози), затиснути двома пальцями й сильно надавити на них. Хворобливі відчуття, що виникли при цьому, не знімаються знеболюванням, і міогелози зберігають свою форму.

 Для того щоб визначити рефлекторні зміни в окісті, треба розсунути м'які тканини кінчиками вертикально поставлених пальців. При цьому на окісті будуть відчуватися хворобливість, вдавлення, ущільнення, набрякання й порушення контурів кісткових утворень.

 У всіх тканинах є крапки, при впливі на які виникають неприємні й болючі відчуття. Такі крапки називаються максимальними. Визначити їх можна за допомогою невеликої кульки діаметром 10 мм. Для цього треба помістити кульку на поверхню шкіри й, злегка надавлюючи, робити їм кругові рухи. Про місце розташування максимальної крапки буде свідчити тупий або різкий колючий біль.

 Максимальні крапки можна виявити й без кульки. Для визначення таких крапок у м'язі можна злегка надавити на неї вертикально поставленими пальцями. У місці розташування максимальної крапки виникне хворобливе відчуття, що нагадує укол голки.

 Максимальні крапки в окісті можна визначити обертовими рухами 1, 2 і 3 пальців.

 Розташування рефлекторних сегментарних змін у тканинах при різних захворюваннях

             На наведеній схемі (мал. 6 а, б) добре видно, що зони Захар’їна Геда при різних захворюваннях розташовуються на передній і задній поверхні тіла.

 Буває, що при деяких захворюваннях різних внутрішніх органів вони збігаються. Так, наприклад, збігаються зони при захворюваннях серця й легенів, дванадцятипалої кишки й печінки й ін.

 Буває, що при захворюванні одного органа зони Захар'їна- Геда розташовуються в різних місцях на значній відстані друг від друга. Так, при коронароспаз- не хворобливі ділянки будуть перебувати на передній поверхні лівого надпліччя, на всій внутрішній поверхні лівої руки, на лобово-носовій частині особи й на шиї.

 Той факт, що деяким внутрішнім органам відповідає одна зона Захар'їна- Геда, іншим - дві й більше, пояснюється складними зв'язками органів із центральною нервовою системою.

 Серед цих зв'язків можна в першу чергу виділити наступні:

 - накладення або перекриття: у процесі формування нервових сплетень зародка волокна одного корінця можуть виявитися в складі декількох периферичних нервів, і навпаки, до складу одного нервового стовбура можуть входити волокна декількох корінців;

 - мультиплікація Аэнгли- Лаврентьєва: іннервація, що йде від кожної клітки, у симпатичному вузлі, розгалужуючись, накладається на кілька кліток постгангліонарних волокон, що йдуть до декількох органів, не завжди розташованим у межах одного сегмента;

 - наявність подвійної іннервації багатьох внутрішніх органів: симпатичної й соматичної.

 Крім того, сегментарно-рефлекторні зміни в тканинах відбуваються відповідно до закону гомолатеральності: відповідно до анатомічних співвідношень і іннервацією зміни в тканинах виникають у тій половині тіла, у якій перебуває хворий орган.

 Прийнято всі непарні внутрішні органи співвідносити із правою й Лівою частинами тіла. До правої частини тіла ставляться печінка, жовчний міхур, дванадцятипала кишка й четверта частина шлунка; до лівої частини - серце, підшлункова залоза, селезінка, 34 шлунка, тонка, спадна й сігмовидна кишка.

 При гострих захворюваннях, при вторинних ускладненнях і при поширенні патологічного процесу з одного органа на інші правило сегментації може порушуватися.